Нас
знищували, голодом морили,
дітей
розстрілювали рано на зорі.
Вбивали
все живе, зерно і хліб палили,
живцем
в могили кидали сирі.
Нас
розпинали на хресті чужім,
земля
кістками й кров’ю умивалась!
Мільйони
гинули, у пеклі тім страшнім,
та
рідна Україна не здавалась !
Ми
воскресали з попелу і крові,
дух
прагнув волі, свободи і життя !
Народе
мій - єднаймося в любові,
цьому
не має і не буде забуття !
Такими
рядками під звуки пісні О.Білозір «Свіча» почався в нашій школі Реквієм
«Запали свічку пам’яті»
На
нашій родючій та щедрій землі від голоду загинули мільйони людей у 1932-33
роках. І колоски біля запаленої скорботної свічки стали нагадуванням про ті страшні роки. Роки,
коли маленький шматочок глевкого хліба здавався невимовним багатством… На тій
родючій та щедрій землі, що здатна нагодувати мільйони…
І про той омріяний
шматочок, чорний, ароматний, жаданий, мав нагадати учням хліб, що розділили
вони біля карти багатостраждальної України, вкритої незабудками пам’яті, що їх зробили діти.
«Про
це не можна забувати, щоб подібне ніколи не повторилось!» -- звертаючись до
учнів, сказала директор школи Зоряна Миколаївна.
Отець
Назарій з церкви Положення пояса Пресвятої Богородиці разом з учнями прочитав
молитви в пам'ять про невинно убієнних.
…
А свіча продовжує горіти…
Запали
й ти свічку пам’яті в суботу, 26 листопада…
І пам’ятай… Щоб лихо не повернулось…
