14 червня 2021 р.

Роздуми випускника

Коли вчишся в одинадцятому класі, чомусь не відчуваєш те, що це кінець. Може, іспити крадуть час на роздуми?.. Та, либонь, не хочеться про це думати. Зрештою, підступно приходить розуміння того, що час мчить, ніби японський поїзд. І думки ці, неначе в старого дідуся… А ми які? Молоді? Це підліткова старість, кінець дітвацтва, початок чогось нового… Перехід від одинадцяти відносно стабільних років. У когось була перша закоханість, хтось мав перший сором, у когось проявлялися перші страхи, хтось навіть уперше став успішним…
Тепер це все не має ніякого значення. Хтось уже впевнено йде зі школи в омріяний виш, а в когось зараз – якісь екзистенційні проблеми з тим: де, чому і як вступити. На жаль, останні – найчастіше люди, які раніше не мали часу думати про майбутнє: вони деградували через цькування з боку однокласників. Я знаю, що це послання читатимуть учні 6-8-х класів. Знайте – саме тоді найбільше гниють діти. Звісно, річ не лише в цькуванні, але воно, вважаю, усе одно домінує над усім негативним у вашому віці. Це перший тест на мужність і гідність, які не всі проходять. Ті, хто програв, опиняється за бортом перспектив і, якщо глибше, людяності. Це ті, які, боячись виглядати «некрутим», вливають у себе алкоголь у такому ранньому віці. Це ті, які через відсутність уваги, починають цькувати слабших. Це ті «слабші», які з часом доходять до ручки – самогубства. Цькування в школах запускає механізм, який вбиває особистість, а те, що від неї лишилося – нищить інших. Ланцюгова реакція. Гадаю, чули це визначення. І воно тут неабияк доречне.
Так, моя єдина порада як випускника – не допускати цькування. Воно їдке для вашого гідного «я». Задумайтесь, чому ви дозволяєте собі лізти на чужу територію. І, якщо ви стали жертвою, кажіть про все батьками, учителям, друзям. Не тягніть із цим ділом ні в якому разі, бо це поглибить проблему. Зрозуміли?
Пам’ятайте: однокласники здебільшого вам – ніхто, якщо вони переходять ваші межі. Ніколи зло не можна виправдати, навіть тим, що «та вони жартують» чи «та то в них вік такий».
Гарний метод боротьби з комплексами або навіть травмами – це записатися в якийсь гурток, який вас найбільше цікавить. Наприклад, у свої часи я пішов у безкоштовну медіашколу на Погулянці, і це мені допомогло побороти комплекси, які в мене були через цькування й постійні приниження.
На цьому й закінчується моє прощання. Це були мої останні слова у «Хвилинці». У редакції кажуть: «Хвилинки шкільного життя», - та для мене вони вже лічені. Не бійтеся писати сюди, читати це. Сюди пишуть такі самі, як і ви: піднесені, зацьковані, перспективні й дитинні. Нехай це буде вашим острівцем розради, яке надихатиме вас на діло, як то було в мене всі ці роки.
Гаврилів Роман,11-А кл.